Строфи

1.

Ти виростала, квітла й

І втілилась — в медвяний

Та яблука.

Мов наложниця,

Зітхає втолено.

І гасне літній галас.

І лагодою сяє стиглий лад,

І спогад золотіє, як

У бурях квітня, в ворожбі

Ось — день плодів.

А завтра — листопад.2.

Безверхе бойовисько, де

Потяли все,— знов стоптане і голе.

Широкоперсий вітер лиш

І мчить козацьке перекотиполе.

Зачепить?

Вкорениться?

Проросте?

Мовчить, мовчить важке осіннє небо.

Чи проковтне страшним простором степ,

Чи дикий чвал той перейме Мазепа.