Поетова весна
Ну що ж, поете безіменних мрій?
В твоїй чернетці пишних віршів рійдзвінкими римами впиває, як вино.
Ти крізь вікноу далечінь глядиш:виприскують сріблясті стебла трав,небавом бризнуть яблуні брунькамиі край дороги виросте спориш.
На березовій скрипці вітер граві, наче шовком, витер кожний камінь.
Ти піснею розпалене чолов долоні похилив.
Ось ярою весною зацвіло,і ти ще раз щаслив.
Твоє перо, думкам слухняне,нових пісень ладнає гармонійний стрій.
Тремтить захоплення струною голос твій,і з неба ждеш вечірньої роси,і ловиш оком п’янимна синім обрії хмаринки біло-льняніу завороженому перстені краси.
Не знаєш сам, чи весело тобі, чи сумно,і б’є весна до голови.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А за вікном юнацтво горде та безумнеготується на зрив новий.
Антонич Богдан-Ігор
Other author posts
Весільна ніч
Палає ніч пташиним співом Хто ж, люба, ложе нам постелить Дивись, як сяє мерехтливоу вікна місяць — чару келих Хрещатим мохом і коханнямнас оплете нестямне щастя
Ранній вітер
Крилатий вітер, дужий вітер,що зорі, листя й ластівки несе,сп’яняє серце Ех, летітив зелений квітень, в синь пісень Піднявся день, мов олень з кручі,ніч відплила, мов корабель Крилатий вітер і пахучий,мов дзенькіт сріблених шабель
Поворот
Вернувся я, де вільхи й риби,де м’ята, іви, де квітчасті стіни;і знов цілую чорні скиби,припавши перед сонцем на коліна Ой, похилилось надо мною,як мати понад сином, полум’яне І знов мене земля напоїть,мов квіт росою, поцілунком тьмяним<...
Ранок юнаків
Вилітають — лиш стопи дзвенять,аж майдан задрижав, розспівався Наче курява, стукіт піднявся,мов туман, коли вітер шугне,буря кроків пливе взапашне,промінливе повітря та гнепо дорозі усе, мов солому На піску, на камінню дзвінкомув бігу но...
