Скіфська баба

Ти, скіфська баба, кам’яна незграба,стоїш в степах… Курай і

Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?!

За сто віків дитя не привела!

Були б у нього кремінь-ноженята,ото вже б гупотіло по ланах!

Чого смієшся?

Космос нежонатий,а ти стоїш одна у полинах.

Невже ж таки ніхто не женихався?

А висить же в музеях твій портрет.

Тобі козацький череп усміхався,

Та це — минуле.

Ти дивись вперед.

Ти звикла — коні, гаківниці, стріли,

Зрадецькі хани з профілем

Ти це забудь.

Усе це застаріле.

Поглянь навколо.

Це — двадцятий вік.

А ти стоїш.

Звітріли коси й руки.

Скришились плечі,— може, скажеш, ні?

Були б у тебе кам’яні онуки.

Ти розумієш, бабо?

Кам’яні!

Ото — літак, а не якась дараба.

Це все — прогрес.

А ти стара як

Сміється баба, клята скіфська баба,сміється, ухопившись за живіт.