Вечір напровесні

Весна за прякою, мов скромна Маргарита,

Схилила стан гнучкий і пісеньки співа.

Проста мелодія, знайомі всім слова,

По-старосвітському одежа вбого зшита.

Він — лицар.

На мечі ясного

Сіяє крапелька і грає, як жива,

І журно клониться білява голова,

Вузькою стрічкою намарне оповита.

Смеркає.

Ще свого не оддзвонив дзвонар,

І вже несміливий на майдані

Гойднувся — і застиг дитячою сльозою.

Ченці, понурившись, як тіні перейдуть,

Проїдуть вершники… Нікому не

Ні прядки бідної, ні пісеньки сумної!