З ночі в день і навпаки
З циклу
Музейні експонати».
Вдивляючись в малюнки
З’ява свавільна, нічна, самородна,нащо щоночі приходиш у сон,ще полишаєш у грудях холоднихкрицю чи танучу кригу на схрон?
І, закувавши мене у кольчугу,голову втисла в іржавий шолом —знати червоні кільця та смуги,і поясок перекреслив
Інше життя проживаю щоночі:сон стає дійсністю, здійснене — сном.
Що відбулось — стає снивом пророчим,а що наснилось — те сталось давно.
Мов перекинувсь униз головоюти в цьому світі, а світ у тобі,і повертаюсь щоночі із бою,щоб пережити вже бачений бій.
Шрамами списані щоки та груди,губи розтяті, роздвоївсь язик:яв мені каже, що сніг вночі буде,в сон забріда незнайомий різник;променем гострим висвітив житло,і по очах сіконувши,
Вранці збудився, стискаючи бритву,і червоніє на грудях
А на долівці жодної цятки —з стрілок будильних скрапує час;тихо шепоче хтось: — Груди на згадкушвидше розкрай, доки промінь не згас.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
7 “Ой як повільно осідає сажа”
1 Малиновий лікер і сутінь І є лише «тепер» на всю світобудову Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута,малиновий ковток — і все, усе
На гойдалці
Я ще в зимі, а ти вже в Мов переважуєм на світіодне одного Чи то сніги, а чи суцвіттявкрили дорогу Вода наполовину з льодомвуста тобі до крику зводить,але ти
7 “Ізбільшивсь день – побільшала сорочка”
1 На півдорозі зупинивсь І озираюсь на прожите:там всі обличчя запеклись і погляди А поруч — літо: при воді танцюють сині
3 У талій воді – відбиток
1 Не виріс я, а переріс себе ж,і сам себе щоночі вже лякаюсь,бо руйнівна пітьма не знає межі камінь міццю в плоть перетікає Течу очима — на подушці сіль,і пальцями струмую та Наче вода — збираю звідусільпаперу клапті і солярки плями
