З циклу
Музейні експонати».
Вдивляючись в малюнки
З’ява свавільна, нічна, самородна,нащо щоночі приходиш у сон,ще полишаєш у грудях холоднихкрицю чи танучу кригу на схрон?
І, закувавши мене у кольчугу,голову втисла в іржавий шолом —знати червоні кільця та смуги,і поясок перекреслив
Інше життя проживаю щоночі:сон стає дійсністю, здійснене — сном.
Що відбулось — стає снивом пророчим,а що наснилось — те сталось давно.
Мов перекинувсь униз головоюти в цьому світі, а світ у тобі,і повертаюсь щоночі із бою,щоб пережити вже бачений бій.
Шрамами списані щоки та груди,губи розтяті, роздвоївсь язик:яв мені каже, що сніг вночі буде,в сон забріда незнайомий різник;променем гострим висвітив житло,і по очах сіконувши,
Вранці збудився, стискаючи бритву,і червоніє на грудях
А на долівці жодної цятки —з стрілок будильних скрапує час;тихо шепоче хтось: — Груди на згадкушвидше розкрай, доки промінь не згас.***
