Світ крізь сльозу

Світ крізь сльозу — то зовсім інший світ:

Адже ж сльоза — не скельце і не лупа.

Давно забута

Від тебе раптом зажадає звіт.

І ти їй понесеш всього себе

Туди, де забринів твій перший виток.

Твого життя не вельми мудрий

Вона у глині вимне й прошкребе.

Збагнеш: це лоно неньки, далебі

Не просто камінь і не просто глина.

І зробишся тонким, як павутина

Комар і той заграє на тобі.

Відчуєш: власні нерви обросли,

Немов коріння трав, усю планету.

А кров твоя — глибінь, що з

Прибоєм припадає до скали.

Тобі болять міста і кораблі,

Що возять смерть, розважену на тонни.

Болять тротилом перериті гони,

Де кості вбитих лізуть з-під землі.

Душа твоя волатиме, бо в

Застогнуть ріки від життя

Та люди, що, не знаючи для чого,

Приходять в світ

І йдуть на перегній.

Навіщо жив

Щоб їсти хліб і сіль?

Вже й згорбився,

А розумом

І, може, справді, ніби павутина,

Ти тонко-тонко видзвениш свій біль.

Немовби час, напнувши на лозу,

Тебе почепить вітрові на

Тоді дивитись на людей і

Ти врешті-решт навчишся крізь сльозу.,

Сибір