Теща рада, діти раді, і дружина рада:
Прийшла вранці листівочка, виклика райрада.
Подався до райради, заходжу в кімнату.
Зайняв чергу під дверима, либонь, двадцять п’яту.
Переглянув разів десять вчорашню
І очь уже відчиняю двері кабінету.
А там сидить симпатичний молодий мужчина.— Ваше прізвище? — питає.
Говорю: — Калина.— Так ось, — каже, — товаришу, на вулиці
Виділяє вам райрада окрему квартиру.
Я ушам своїм не вірю, протираю очі.
Вісім років ця хвилина снилася щоночі.
А мужчина тягне далі: — Як ініціали?— Б.
М., — кажу, і коліна дрібно задрижали.— Б.
М., значить, — розглядає чоловік бумажки,
А у мене вже по спині бігають мурашки.
Взяв шпаргалочку мужчина, ставить збоку риску.— Якщо Б.
М., то ви, — каже, — у іншому списку.
Знов забилося у мене серце, як у пташки.
Вже не можу відірвати ока від бумажки.
А мужчина строго каже: — У село
Поїдете з бригадою збирать помідори.— Помідори у Роздори? — кліпаю очима.— Ні, пробачте, — схаменувся молодий мужчина.
Ось цей список.
Значить, точно.
На вулиці
Виділяє вам райрада окрему квартиру,
Загойдались перед зором вікна, двері, штори.— То давайте ж, — кажу, — ордер на ті помідори…— Що ви мелете дурниці? — скривився мужчина.
Помідори вже зібрали, товариш Калина.
Повернувся я додому.
Сиджу біля столу.
Наковтався валер’янки та ще й валідолу.
Бодай його взяла трясця, тупого чинушу,
Що споганив мені радість, отуманив душу!
