Ніч на площі Юра

Північ чорна, наче вугіль,ходить тінь по площі Юра,в’ються обручами смугина блискучих сірих мурах.

Місяць — таємничий перстень,вправлений у ночі гебан.

Будеш в срібнім сяйві мерзтипід холодним дахом неба.

Відрізнити сам не можеш,що тут привид, а що ява,чи це марево, чи, може,дійсність, наче сон, лукава.

Це із скла й музики вежі,це вогонь, що вже не гріє,це останні світу межі,це архітектурні мрії.

Північ чорна, наче вугіль,попіл сну на очі сипле,різьбить сріблом в довгі смугинебо, до землі прилипле.

Дзвонить ніч на площі Юра.

Хрест неначе ключ могутній.

І стає, мов тінь похмура,нерозгадане майбутнє.