На кичери, гори, ліси,мілкого срібла басейни —навпрошки, навскоки, навкоси,навпрямки, навперейми!
Вітер гір, мов холодна вода,вимиє нам легені.
Морозу сила молодависталить наші жмені.
Сила пекуча, тріскуча морозувигострить, наче бритву, віддих.
На поверхню білих хвиль голомозувибігнуть очі на звіди.
Заклятий в нас нестримний рух,заклятий в нас нестримний гін.
Б’є серце, мов обух,б’є серце, наче дзвін.
Перейде через обрійчервоний сонця віз.
У погоні хоробрійвдарить в півкулю неба шалений наш узвіз.
З галузей синього неба, з хмар пелехатих деревлистя зір золоте впаде на срібло снігів.
Смолоскипами вітру підпалимо рев —хай лютує метілі гнів.
Десятками ватер на схилі узбічпривітаємо ніч.
На крилах лещет,наялозених маззю,розвіваємо з серця біль вщент,не дамо рости хабаззю.
Б’є серце, мов обух,б’є серце, наче дзвін.
Заклятий в нас нестримний рух,заклятий в нас нестримний гін.
Суворе щастя недейхоч на момент знайти,вірлам перегукнути: гей!
Навмання нам пуття.
З криком перемоги прибігнем до мети,їдучи снігом життя.
