Сліди
Вийшов — дорога гуляє сама по собі,перепочивши при ярій вербі,в землю пустивши мичку коріння,щоб запастися довгим терпінням.
Глянув: дорога струмує піском,не перейняти її батіжком —з яру на гірку, з шпилю в яроквіється весело пилу клубок.
Віжки прядив’яні туго бринять,грузне у порох дороги печать:рівну дорогу копито горбатить,котиться лихо на
Рушив — курилося рівне байдужжя,перетиналося степу окружжя;поглядом, слухом було не вгадать,де знакувала землю печать;хто зупинився, а хто повернувся —все заплелося у вічному русі.
Пам’ять припала пилом
Земле-землице, зраджуєш всіх,долі химерні рівняєш дощами,швидко течеш забутям попід нами.
Став, але простір від мене тікав;пил зачерпнув — він запіксь в кулаках;кинув розпачливо груддя від себе,очі піднявши сподівано в небо:там ні позначок, ніяких
Чую — холоне сльоза на щоці.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Стремління
Я так тягнусь до тебещо стогін може лише мислитисьначе криничка у лузі —не зауважений нікимсам у собі й для небати ж — в кожній крапці зримостіі слух скасовано задля стремліннятуди до зглибленнятам де і «є» і де «нема»ой розчинитись пучками губами...
Лад
Недослідимий, незбагненнийтравневий світ густо-зелений Співа весь день дрібний пташок,немов заучує урок,луна весь час один рядок:— Тьох-тьох… Віть-віть… — Тьох-тьох Віть-віть… —звучить у відповідь рефреном А ми з тобою оцих дварядки...
5 Піцундський меридіан
1 Малиновий лікер і сутінь І є лише «тепер» на всю світобудову Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута,малиновий ковток — і все, усе
“Над кругом світовим”
Над кругом світовим,над степом самосійним —летить пилок, летить,запліднюючи час,щоб ми жили життям рослинним та подвійним,щоб до землі коріння прикоренило нас Розлогий пройде шум, і голови схитнуться,лиш літоросль повзуча не ляже на вітрах;ко...
