5 min read
Слушать

В електричний вік

Красномовного мудреця Боянав хуртовинупромайнулатінь.

І обіжно на подій екраніфаркнув люкс.

І читали:

Степи Залізняка і Гонти,а на зорі —гайдамацький рев.

То ведмідь блакитноокийбіля твоїх дверей.

Гляди ж, щоб думок анемонана релях не закурявила лист,бо тендітне досягнення гроноупаде на траурні ризи.

І молився я:

Отче наш — електричної системивіку!

На твоїх крицевих віяхзапеклася майбуття сльоза.

Твоя напруженість волієна патлах буйних днівпровести лабіринти смаку.

Да святиться —твоє

Да буде твоя непохитна волятам —на землі,як тут —в заводі.

І глузували над святим святих,і в сміхпідмішували кал.

Вони не знали тих

І шлях той бурьовий,що нас виховувавтримати руху стяг.

Їх розуміння, що порожнійу діжці звук.

Їх приборкала тирса, полеі шелести журби,а клуні рип колись повісивжиття їх на снопи.

І казав я:

Покиньте мріяти мертвим!

Давайте посолодимо сучасний мент.

Ви хочете, мабуть, жерти?

Так і я ж хочу!

Чуєте?

Ах, не варт!

Вас розбуркає лишень Марат.

А я (я не покину ранок!)і ваших, і своїх дітейуберу у віяло фазанаі поведу в майбутнє.

А вчора степ

Ох, як метушився степ!

Чекали у місто гостейтроглодитного віку.

Тулились до будинківпримари переляку,десь скавучав собака,а потім вивна хмари.

Було небо повне, як вагітна сіроокадівчина.

Але була виснажена душа —кинемо її знову в

Ша!.

Серце моє, де ти?

Прив’язане на ниткуі мусиш підагатити кров?

Невже воли і коровикізяками нагодують їх?

Невже мукання золотої телиціварте ударів по ковадлові?

Ні!

Сила солому ломить»,а їхня воляза гратами біляозерного виховання.

Ах, я знаю цю в’язницю.

У ній і мені — атому мільйонноголового тіла —було гарно грітьсяна комині з жеврівшими колоссями.

Я згадую: волошкова тиша,дзвіночки в вербах шарудять похило,а легіт припоясав межі,розпустивши бузкові крила.

Іржали десь на луках коні,і так боязко було кинути

Хотілось забрести до самих фараоніві дмухати на нетутешню музику.

Все це я знаю… Має насолоду і пелюшковийсморід.

І от на годинуу ланцюжку чоловічого життяви маєте ще раз посьорбатиотрути.

А я, як лаврик,покину сад улітку під морозомсвоїм зраненим оком.

Хай!

Я почекаю!

І брук мій — у глушінь

Я ж біля машини стану.

І ремінь заспіває про іншу перемогу,про авіачаси…IIІ буде так —я вмить скричу:

Гей, просторіш мені дорогу!

Це буде перший сказ.

За ним заспівають і перетворятьсяв блискучу мантіюдійсностіказки

Я не схотів бути

Кале і

Маншемі роздирати землю.

Я хочу нести вістіз берегів електричного царства.

Але я — не Гастєв, не Маяковський,не Єсенін.я з української діжки беру хміль.

Я лишень (по-персіянськи) пенід.

І кому ж, як не мені,мисль свою пускати амазонкоюв далечінь?

Я буду уїдливою нянькоюбіля вас,бо ви розіб’єте коштовні вази,і будемо укупі плакатище один вік.

Ви розумієте мене?

Я — це фуга!

Во ім’я ваших

Отця, і Сина, і Святого Духа —я — ми.

Слухай, чоловіче:да не будуть тобі бозі другі,тільки моє засмажене обличчя.

Це — не наруга —це сердечна порада,бо мені вклоняються не лишеньдніпрові русалки,але й океанські

Хто міжпланетних мрійтаємність розпутляє?

Я.

Я лоно страдниці-землів троянди уквітчаю,а крові бризки мозку під мечамиперетворю в вино й желе.

А фаворити мої — бурі —гієні очі попечуть,і потечутьчасів Адама

Ах, швидкувати б, заарканитицю мить!

IIСтеп замовк.

Мовчить.

Гризе наші виснажені крижі.

І я мовчу.

І в цій мовчанціховаються зорі далекого-близькогоі трагедія сучасності.

Вулиці примружили єхидні очі,і вийшов вчорашній жужу1з приватною ініціативою в кишені.

Чути на брукові крізь шум:

Ага!

Це до мене… Ну і що ж —не повернеться Мойсей у Єгипет,а сьогоднішній Прометейумовно —неприковано-прикований.

Одно зусилля в зусиллях вікових —і вільний заспіває вільним.

А місто і степишпалерами пропустятьуїдливих пророківдо арки на тріумф.

Сплете вінки історіяз фіалок-сміхострумокі уквітчає шлях.

Вона ж примусилаітив прийдешнє.

Вона ж поклала колючок,бар’єри і паркани.

Вона!

Це все вона!

І я, коли бракує палу,сітчаю розумомвсесвітжиття.

І глум, плювкиприймаю доброхітно

Ах, карнавальте свої оселіі огадючте оазу міст,я все ж упертий, хоч невеселийі неосяжний бажання плац.

Іду похмурий в крицевих дзвонах,розтаборився по всій землі…бори в задумі… ідуть колони…бори —

То я іду.

Іду —по логарифмах —бо вічнийдух мій.

IVІ в цю хвилинувашого розгнузданого святастою біля машиниі слухаю пісню безмежності.

В руках румпель —веду корабель машинізації.

І повернути землювже маю твердь.

О Архімеде!

Твою сиву голову простріленосяйвом.

Нащадок прадідів великихвже скрикнув

Еврика!

І із провалля літнова Америка,

Месія і Колумб.

То —колектив,заліза міцьі я.

І на минулого полову —огня.

Цього і досить.

А там, помалу в реп’яхах,в мамулуватому кошіхтось прогримить —товариші!

І табуни проколе мріяі глузд творіння.

І хоч вовтузиться блакитноокий ведмідьі б’ється грізно з погрозами пожеж —і я бреду, і ти бредешвперед.

VТак споконвіку було.

Одні упирались з ганчіркою в руці,а другі тяглнся до стяга зоріі йшли за хвостами комет,горіх розкусивши буття.

І хіба посміє вічністьшпурнути в моє обличчядокір?

Я почуваю, як мої плечі піднімаютьсяувисочінь.

Я проростаю мудрістю, величністюприроди.

І не вам, лакеям слизької жабиноїпристрасті,зупинити мене!

Я вже бреду по мрійній вогкості,по асфальтах прийдешнього.

Океани запінили берегиі мелодійно музиканять повітря.

Обшир —до Оріона.

В моїх грудях товпитьсялегкоморозний цвітосінньої турботи.

Мурашки золотої радостіплазують по спині.

І всюди бачу яелектрики блискучі очі.

І всюди чую япрелюдію машин до людського життя.

А Україна, всесвіт —в купелі боротьби,і біля них — матуся неминучість.. . . . . . . . . . . . . . . .

Так крок кривавий тисячоліттясвою одміряє добу.

Зітхне так легко людськістьі під березами незгоднародить немовля.. . . . . . . . . . . . . . . .

Але ще довго буде степревти.

Я знаю це.

Не раз іще гостейз звірячими очима,що гірше татарвичасів перегорілих,чекатиму до себе.

Хай буде так! — інакше і не

А я в той час у електричний вікступатиму

І в електричний вік

На димарях похмурого заводуі на полях, в шматках крові —читаю заповіт.

0
0
199
Give Award

Хвильовий Микола

Стихи Миколы Хвылевого. 1 декабря 1893 года — 13 мая 1933 года. Украинский поэт, прозаик, публицист. Основоположник настоящей новой украинской п…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+