Володимирові
Дві афинки на сигліні…
Вони вже є.
Чорніють у росідві афинки на сигліні в долині:в траві, в росі – з небес і голосів.
Гуде гора навпроти них – Палита.
На ній був зруб, і афини були.
Тепер смеріччям до небес пришита,а буками прибита до скаличорнющої, хоч там потік дзюркочена дні каміннім, у застиглій
За крок до прірви зупинити хочедві афинки на сигліні… Саміза крок до прірви!
І за крок до лісу,на крок випереджаючи грибівприбулий запах і Палиту, сизувід хмари недитинних голосів.
Дві афинки найперші… Чорні міти.
Карби солодкі на крутій стезі,де й чорну душу можна прихистити,а їх – ніяк, самих в траві, в росі.
