Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна!
Сизокрилими
У куточках на
Їй спурхнуло щось усмішками
Й потонуло у
Наливалися жита. — Я сказав їй: золота!
Гнівно брівоньки зламалися.
Одвернулася.
Пішла.
Тільки довго оглядалася
Мов би кликала: іди!
Почали тумани йти. — Я сказав: не любиш ти!
Стала.
Глянула.
Промовила.
От і осінь вже прийшла.
Так любить? — кажи.
Та швидше ж бо!
Блиснув сміх їй мов кинджал.
Зажуривсь під снігом гай. — Я сказав їй: що ж… прощай!
Враз сердечним теплим
Щось їй бризнуло з
Сизокрилою
На моїх вона вустах!1917
