І цвяхів побільшало в світі,і рук стало більше,та відливаються в форми бетонні хрести.
Ніби тіла відмінилися наші, і муки вже іншіне відчувають долоні гвіздків
Плоть богостворену маг протикає,мов деревину, іржавим штирем…— Вам не болить?
Не болить? —перепитує Каїн;камінь приручений креше й за душу
Бачить байдужжя стало нестерпноі неіснуючу душу в бетоні шукать.
Не відлякать механічної смерті —шкло розлітається пір’ям,і гальма
Грають сліпці в крематорії завчено нудно,газ перепалює рівно байдужі тіла.
Ділять гвіздки по містах велелюдних,з кранів стікає у ванни кипляча смола.
Стовп при
І місця нема для розп’яття,гне арматуру іржаву п’яничка на хрест;і розповзлося чорнильне обличчя печаттю,—в згорток повітрянийтреба б ще втиснути перст…***
