Перед дзеркалом
Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо,минаючу, співку, гірко-солодку радість.
На аркуші води затримай хоч обличчя,хоч рамцями обмеж пустечу
Будинок, наче сніг, пойнявсь давно водою,пом’якшала земля поволі під стопою,рідкішим став твій слух — просіюється мова:лишилося хіба якихось два-три
Вітчизна», «ненька», «ти»та зойк чи вигук гострий,що котиться вперед, вирівнюючи простір,і навмання за ним ступаєш ти слухняно,і, наче віск, в руках мнеш кулю олов’яну.
Розплющив глянцю шар, допив байдуже срібло,порожнє скло розтовк на скалки вельми дрібно,на порох розмолов, дмухнув — порожні
Навіщо ж ти вивчав усі земні науки?
Щоб в щілини між склом все протекло до краплі,що сяяла ізнов у просторі квадратнімоманлива блакить чи незглибимі води,яку на мить схитне новорожденний подих?***
Павло Мовчан
Other author posts
Весняне сонце
Тепер навіщо, сонце, ніжності Немов й не ти мене ізрадило Відчутні весняні розбіжності,сумні твої денні Смолисті пальці позлипалися,волосся круто пересолене,п’явки очей порозповзалися —вже не зв’язати їх і
Кілька здряпин на дні казана
Ти поряд ніби Бог, і ніби Бог — Покинутий давно, та не забутий, Вертаємось з життя, немов прочани з Мекки:знесилені тіла та душі Стончились, мов папір, і вижовкли обличчя,і погляди взялись коростами іржі
Розгорнути книгу
Книгу життя розігни, бо промкнулась трава крізь окладеньі рядок голосний, мов струмок, ниже літер розсаду Ось над урвищем хмар уривається громом хвилина,в очі жбухає жар,в губах пророста насінина Виноградна лоза, тонкожало пронозячи м’яз...
“Тінь чиста прагнучи сполуки”
Тінь чиста, прагнучи сполуки,летіла, розпростерши руки,щоб в полі перейнять мене, —в шовковій оболонці звуку —ядро ж у неї Вона швидка, як світ, широка, —летіти буде, ще допоки —не обійду, не Коротять відстань квапні кроки —чи ж неминучи...