Споруднику пахощів, служителю квітки,на лицях у тебе вогніють нагідки,видмухуєш звуки лункі в соломинку,вимочуєш в річці надуту хмаринку.
Накинувши оком лукавим на воду,на хвилі біжучій змальовуєш вроду.
І все тобі мало омани й ошуки:даєш мені пензлі й сопілку у руки.
І я, нестяменний дивак та баніта,малюю обличчя минулого літа.
І дмухаю в дудку, і дим добуваю,а все, що змалюю, — за мить забуваю.***
