1 мин
Слушать(AI)Казка
Хто-не-хтось, де-не-десь, з деякого царствастрілку висмикнув з небес, мов пір’їнку з пташки;хтось чомусь її узяв, щось чомусь згадавши,рушники комусь хтось ткав, душу кляв пропащу,шкуру жаб’ячу палив наповіщось люто,каменю клубок котив, відбував
Шлях світ за очі проліг десь чогось шукати:не знайшов, не вмів, не зміг, не здобув, не
Міст скляний не перейшов і не зміряв моря,не звивав волосся шовк, серця не
Не втолив — спалив язик; шепіт,наче сажа: принатурився, привик, душу сном
Не згадаю де, коли, як, чому, навіщо,хто до серця присмолив лихо-кам’янище,чом розслабла тятива, обважніли й руки,крик чому не перейнять, не збагнуть сполуки?
А од сонця все летять променисті стріли,і тому жада душа завше перевтілень.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Два дні
Такі відмінні дні і кольором, і змістом:учора — далечінь прозоро-молода,сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри,замуливсь білий день, мов пойняла вода І небо кам’яне висить важке над нами,а очі підведеш, побачиш глибину:там тоне хтось, маха ...
Зворотний зв’язок
Немає відстаней Є забуття байдужих Далеко ми сягаємо, ввібгавшись у думки Прийшов сьогодні й ти в сніги до мене, друже
Заново слово
Ваготіти вітрові сім’ям кропив’яним —погідна порожнеча хай не приймає крику Рунь до руниці — злагода кольору —зменшує відстань до тебе, найближчої Все те узлісся обнесене пусткою,дні мурашині минулись невмічені,слід перешила трава-саморо...
День дощовий
Тлумом тиснеться дощ у ворота,і від тиску паркан аж гуде,облітає, сплива позолота,іржавіє облуплений Обплітаючи раму руками,відлітаєш на повен свій зріст:тягне сутінь удаль, наче камінь,в прямолеті — незвіданий зміст І летить упритул за ...