Це буде так: в осінній день
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.
І те, що мрією було роками,
Все обернеться в дійсність і можливість,
Нам буде сонцем кожний кущ і
У ці хвилини — гострі і щасливі!
Подумать тільки: наші села й люди,
А завтра прийдемо — до свого міста!
Захоплять владно зголоднілі
Своє повітря — тепле та іскристе!
Та звідкись сум зловіщий вітер вишле,
Щоб кинуть серце у крижаний протяг:
Усе нове… І до старої
Не вийде мати радісно
Душа з розбігу стане на сторожі,
Щоб обережно, але гостро
Всі інші душі — зимні чи ворожі
І всі глибокі поміж ними межі.
І часто серце запалає болем,
А щось гаряче аж за горло стисне,
Коли над рідним, тим же самим
Зависне інша, незнайома пісня.
Чекає все: і розпач, і образа,
А рідний край нам буде — чужиною.
Не треба смутку!
Зберемось відразу,
Щоб далі йти — дорогою одною.
Заметемо вогнем любови межі,
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом.
