Світло розбилось на скалки і в кришталевому смерку безладдяледве в очах палахкоче смуток вечірнім багаттямварево чорних сузір’їв ллє порожнеча венована керамічні обличчя ворога і
Відлюдкувате каміння викресливши з небокраюз прихистку хмар пурпурових ніч на будівлі сповзаєй зорі віщують нам друзів бо від долівки до стеліформа пітьми що світла сотається є
Вгвинтемося ми у нього крицею в поле магнітуі з відчайдушністю дзигі кинеться шлях під копитакарлики й звірі лускаті зникнуть в безодні нічницій радощі поту солоні взнають обвітрені лицяневороття чорнотропи взнають азарт верхогонівбо золотими зірками наші підковані конібо скрижанілу самотність душ приєднавши до духувже вигопцьовує простір танцем одвічного руху.
