1 min read
Слушать(AI)Вишивання
Насіння зріє по узбіччю,віддавши золото квіткам,а листя струшує музичноросу на голови жінкам,що кольори беруть останнідля рушників і сорочокі в невід зморщок так неждановганяють зляканих пташок.
Одне дівчатко тонкостеблепростерло руки і чека,коли впаде синиця з небана сонцем вбілений рукав.
А перестраханий лелекав повітрі крила розтрусив,і пальці замість пір’я — спекувплели до жухлої коси.
На самому вершечку голки,що утопилась в полотні,крильми тріпоче жваво сойка,аж стало боляче мені.
І я благаю відпустити,і заполоч зелену рву,мене ж впевняють, що то літоу вушко затягло траву.
І ніжна птиця, обізнавшись,склювавши визрілі слова,буде пришпилена назавшедо голосного рукава.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Далеке-дитяче
Вогнем смичка обпалено горшки,в затишку срібному цвіркун снує кубельце,на конях синіх ручі дітвакидо ставу йдуть — брязкотить відерце Вишнева спіль на глиняній стіні,химерна тінь — то сутінь на коні А стукіт кутий — в сіно загрібайс...
Сліди на піску Цикл
1 Малиновий лікер і сутінь І є лише «тепер» на всю світобудову Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута,малиновий ковток — і все, усе
Крапки у книзі життя
В книзі життя переплутав ти, Боже, сторінку:замість четвертої п’яту поклав наперед Серце діткливим стало настільки,що його ранить й метелика лет Подмухи вітру його хилитають,списи дощів прошивають єство
Погляд крізь магічний кристал
Чаклун безвухий та облуднийкрізь камінь пильно прозирав,і бачив жовтий степ безлюдний,сухий курай, щетини трав Серпи іржаві, роги смерті,квадрати, кола та хрести,і б’є пісок з джерел роздертих,яскраво б’є до Там Шамбала… пустеля Без...
