Насіння зріє по узбіччю,віддавши золото квіткам,а листя струшує музичноросу на голови жінкам,що кольори беруть останнідля рушників і сорочокі в невід зморщок так неждановганяють зляканих пташок.
Одне дівчатко тонкостеблепростерло руки і чека,коли впаде синиця з небана сонцем вбілений рукав.
А перестраханий лелекав повітрі крила розтрусив,і пальці замість пір’я — спекувплели до жухлої коси.
На самому вершечку голки,що утопилась в полотні,крильми тріпоче жваво сойка,аж стало боляче мені.
І я благаю відпустити,і заполоч зелену рву,мене ж впевняють, що то літоу вушко затягло траву.
І ніжна птиця, обізнавшись,склювавши визрілі слова,буде пришпилена назавшедо голосного рукава.***
