Сон диптих
1.
Шепотіння.
Хтось губами спіймав пломінь свічки,
Проковтнув.
Шепотіння.
Обіймаються тіні.
Чорні руки сплітають;
До моєї оселі зірки запливають.
Плавники хлюпотять об імлу.
Руки нишпорять, зорі — нарозтіч.
Шепотіння.
До очей заховались дві зірки тремтливі,
Вони світяться навіть крізь брезклі повіки.
Наближаються тіні високим приливом,
Піднімають мене на напружені лікті.
Уже нишпорять нишком по шерхливих щоках,
Відкривають повіки і вії ламають,
Проникають в зіниці — зірниці виймають,
Затискають в гарячих, яскравих руках.
Ніби вийняли серце тривожне з грудей
Танець рук, танець тіней шалений,
Тільки тіло розгойданим дзвоном гуде,
Крик, як шабля з піхов, виривається з мене.
Мої руки звисають покато в імлу,
Наче весла забуті в уключинах шлюпки.
Піднімаю обличчя, так ніби на глум
Нехай тінь чорних сліз мені в очі нахлюпа.… Владарює тепер невагомість і спокій,
Тіні плинні мене підняли і несуть:
В нову путь,в нову путь,в нову
В сновидіння, в свою протилежність глибоку.2.
Поклали скрипку у футляр старезний,
І струни, холодом охоплені, тремтять,
І краплі тишини повзуть по струнах-лезах,
Зсипаються в футляр,мов чорний град.
А сон не квапиться:
До стін прилип, як паморозь,
І павутину вугільну в
Плете, плете кістлявою
Без всякого логічного зв’язку.
Немає змін: по краплі тиша пада,
Снується нитка в’яла у руці,
І струнний дрож проліг на два кінці.
О, влада тьми і супокою влада!..
Наповнений футляр і плетиво вугільне,
Заснули струнивсією довжиною:
Від «до» до «сі», до «голосіння»,
Від щебету до ситого мажору.***
Павло Мовчан
Other author posts
З циклу «Перевтілення»
1 Струмуючий далекий часу гуккрізь оболонку вапняну куляступросочується — шовкопрядний звукнадійно тчеться, щоб тобі не впасти Єднальна мить — снувальне волокнона кокон навивається сріблясто,у сповитку душа дріма давноі лет їй сниться ши...
Ти — простір
В безкровному дзеркалі зір виявляє безглуздя:у посмішці губи зневажливу лінію гнуть,—невже ж є тобою ота заплощинна облуда,що в паузах серця на шкло видиха каламуть Шкляніє обличчя, вбираючи сонячні скалки,повітряна хвиля поволі морщинить чол...
Безмежжя
Понаджений прихильністю снігів,ошуканий, спонукуватий криком,він відчував себе рівновеликимбезмежності, відбитій в люстрах днів Слід залишав і думав: наповічно,але вода ішла йому навстрічно,змиваючи відмітини й відбитки,і обертала машкару тра...
Дводільність
Однодільний і світ —так чому в роздвоєнстві дні минають,між долонями сосна нестримно росте,захват криком вуста розтискає —затікає повітря густе Так навіщо жалю завдавати —довжить ніч і скорочувать день,і виходить на пруг, як на страту —б...