Сон диптих

1.

Шепотіння.

Хтось губами спіймав пломінь свічки,

Проковтнув.

Шепотіння.

Обіймаються тіні.

Чорні руки сплітають;

До моєї оселі зірки запливають.

Плавники хлюпотять об імлу.

Руки нишпорять, зорі — нарозтіч.

Шепотіння.

До очей заховались дві зірки тремтливі,

Вони світяться навіть крізь брезклі повіки.

Наближаються тіні високим приливом,

Піднімають мене на напружені лікті.

Уже нишпорять нишком по шерхливих щоках,

Відкривають повіки і вії ламають,

Проникають в зіниці — зірниці виймають,

Затискають в гарячих, яскравих руках.

Ніби вийняли серце тривожне з грудей

Танець рук, танець тіней шалений,

Тільки тіло розгойданим дзвоном гуде,

Крик, як шабля з піхов, виривається з мене.

Мої руки звисають покато в імлу,

Наче весла забуті в уключинах шлюпки.

Піднімаю обличчя, так ніби на глум

Нехай тінь чорних сліз мені в очі нахлюпа.… Владарює тепер невагомість і спокій,

Тіні плинні мене підняли і несуть:

В нову путь,в нову путь,в нову

В сновидіння, в свою протилежність глибоку.2.

Поклали скрипку у футляр старезний,

І струни, холодом охоплені, тремтять,

І краплі тишини повзуть по струнах-лезах,

Зсипаються в футляр,мов чорний град.

А сон не квапиться:

До стін прилип, як паморозь,

І павутину вугільну в

Плете, плете кістлявою

Без всякого логічного зв’язку.

Немає змін: по краплі тиша пада,

Снується нитка в’яла у руці,

І струнний дрож проліг на два кінці.

О, влада тьми і супокою влада!..

Наповнений футляр і плетиво вугільне,

Заснули струнивсією довжиною:

Від «до» до «сі», до «голосіння»,

Від щебету до ситого мажору.***