Отчизно дорога!

Пам’яті Володимира

Отчинзно моя дорога,

Мріє великої туги!

Чи колись моя трудна

До тебе навернеться вдруге?

Чи на скелях, на грудях твоїх,

Змучене серце спочине,

І поллється безжурний сміх,

Щирий такий, без причини?

Ти снишся мені уві сні,

Розкішна, зелена колиско,

І часом здається мені,

Що ти осьде, що близько.

І здається тоді, що

Поміж нами кордону.

Почекай лишень – згине зима,

І весною повернеш додому.

А встану… Де дівся той сон?

Розтанули сині гори!..

Ні плаїв, ні грунів, ні сосон!..

Тільки степ та простори.

Ні плаїв, ні грунтів, ні сосон!..

Не запхне смерека,

В бутині не спахне вогонь,

І така ти далека!

Стою один серед степів,

Як без рідного

На заході день догорів,

Вже гасне кривава смуга.

Стою один серед степів

Це в мене отчизна

О краю наруги, країно рабів!

До тебе летить моя туга.

Повіє вітер з верхів’я

І вдарить у серце

Ти покинув рідню і вбогий

На нужду, на ганьбу, на сором.

Ти покинув братів, ти забув сестер,

Проміняв їх на вільні

Хіба ж серце твоє не боліє тепер?

Воно вбоге ж і хворе.

Воно вбоге і хворе, як я,

Прибита твоя Буковина,

За тобою тут тужить

Більша твоя половина”.

Отчизно моя дорога,

Мріє великої туги!

Коли ж моя трудна

До тебе повернеться вдруге?

З

И

И”,

EH, 1921 р.