Я сидів на весіллісеред поважних молодиків —у того голос, наче в диякона,той остаточно схрип від горілки й співу,а та в котрий вже раз переконувала присутніх,що не така вже й дурепа,як здається на перший погляд.
Я вигукував з усіма “гірко!”і думав про Валентина Мороза,згадував його лоб і волосся й очіі переконувався знову й знову,що горішньою частиною обличчявін скидається на пророка.
Всі жували, пиячили, удавали з себе веселих,
I я жував, пиячив, удавав з себе веселого,але так було гірко на душі,так несподівано пронизливо гірко,що побачивши, як дружина моргаємені “ходім”,з полегкістю відітхнуві схопився за втечу,як потопельник за соломину.
