Навіщо ти у пам’яті долоней,навіщо ти на язиці солона?
Для чого ув очах ця порожнеча,розріджене повітря кожен вечір?
Невірогідна, дзеркалом забута,глибоким слухом кухля непочута,присутня в жилах, стягнутих вузлом,збережена невичахлим теплом,ти так углибла в корені думок,що вдвічі важчим став мій кожен крок,і кожне слово так до вуст припало,що ні мовчанням їх не віддзеркалить,ні криком викричать, ні холодом стлумитьту світлу мить, що так мені болить…***
