Широкоплечі пні.
Черва і червень.
З погаслих зір срібляве порохнообсипує дубове листя.
Днопідземних рік.
Тремтять рослинні первні.
Хмарин хустина на обличчі неба.
Співає сонно гімн гниття черва.
Заранній лук мов сонячна брова.
Проміння кусні — світло тонкостебле.
Зелена башта — дуб стрільчастоверхий,підвівшися із ночі чорних нар,виполює черву й гниття пожарзливає свіжим соком — бог упертий.
Мов мідь живу, наснажує рослиниелектрика зеленої землі,але і ти — рослина горда, щоспіваєш це, не знаючи пощо,колись, мов пень, подолана від тлі,покотишся землі на груди сині.1 квітня 1936
