Добридень, люди!
Вбитий на снігу,я спам’ятався в зоряній пустелі.
І все, що має на землі вагу,осипалось, як мертві імортелі.
Там, на землі, щось падало, цвіло,було рожеве, синє і зелене.
Мені вітри позичили крило,я бачив землю за віки від мене.
Я натомився жити без душі.
Нема на чому записати строфи.
Усі арапи-предки й
Кричать в мені зігрітися хоч трохи.
Я сам не знаю, скільки тут пробув.
Не хочу я ні вічності, ні слави.
В безсмерті холодно.
Я хочу в Петербург.
Вдягтися в тіло і напитись кави.
Там, на столі, лежить моє перо.
Воно лежить, воно давно не пише.
Я хочу вірші написати про
Про те, як вітер гілочку колише.
Я хочу встати вранці, на зорі.
Любити жінку, ждать листа з Одеси.
Я хочу волі, волі!..
А царі?
Я хочу жити, жити!..
А Дантеси?
Я сто поем ще маю на меті,а я дивлюсь у вічі
В безсмерті холодно.
І холодно в житті.
О Боже мій!
Де дітися поету?!
