Затінок сутінок день золотий

Затінок, сутінок, день золотий.

Плачуть і моляться білі троянди.

Може це я, або хто, або тиось там сидить у куточку веранди.

Може, він плаче, а може, він жде —кроки почулись чи скрипнула хвіртка.

Може, він встане, чолом припаде,там, на веранді, чолом до одвірка.

Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?

Світку мій білий, яке тут роздолля!

Смуток нащадків — як танець бджоли,танець бджоли до безсмертного поля.

Може, це вже через тисячу літ —я і не я вже, розбуджена в генах,тут на землі я шукаю хоч слідроду мого у плачах та легендах!

Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

Вікна забиті, і висить замок —ржава сережка над кігтиком клямки.

Білий причілок оббила сльота.

Хто там квилить у цій хаті ночами?

Може, живе там сама самота,соває пустку у піч рогачами.

Може, це біль наш, а може, вина,може, бальзам на занедбані душі —спогад криниці і спогад вікна,спогад стежини і дикої груші…