Гість-веснянка!
Гість-веснянка!
І полетіло по покрівлі злото.
Цвіте глодом.
Беру я квач,
І по дахах
В блакитній
Розстеляю і розстеляю фарби китайку.
Гість-веснянка!
Гість-веснянка!
Моя
До мене, малеч, молодь… всі!
Коханко-сонце,
Свої сріблясті, ясні вії.
Малюю.
По даху мій квач пливе,
Неначе поруч хтось зі мною,
І ніби
Квачує іншою
Незримі
І розсміявся раптом дзвінко:
То пензель — промінь золотий
В покрівлю заздро з чохом дзінькав.
