Іде Мошко через ліс,
Аж вовк вибігає;
Мошко скочив на пеньок,
Аршин підіймає.
І аршином
До вовка цілиться
Аж тут — трах! — із-за
Бахнула рушниця.
Бідний Мошко як стояв,
Так і
Та із пеньку
В рів і покотився.
От ті вовка потягли,
Покинули
Але якось у
Одійшла огида.
І зводиться стихача,
Аршин підіймає,
Оглядає
Та й сам
Вісім,— каже,— літ
Я з тобою шити,
А все-таки я не знав,
Що ти був набитий».
