Аршин

Іде Мошко через ліс,

Аж вовк вибігає;

Мошко скочив на пеньок,

Аршин підіймає.

І аршином

До вовка цілиться

Аж тут — трах! — із-за

Бахнула рушниця.

Бідний Мошко як стояв,

Так і

Та із пеньку

В рів і покотився.

От ті вовка потягли,

Покинули

Але якось у

Одійшла огида.

І зводиться стихача,

Аршин підіймає,

Оглядає

Та й сам

Вісім,— каже,— літ

Я з тобою шити,

А все-таки я не знав,

Що ти був набитий».