Стихія пустоти

Порожнеча, не зачаївшись ніде, крім глибин затінених душ,

Падає на календар. Вона протікає, мов туш,

Ніби янголи, що летять з небес, проходячи крізь стіни й бійниці,

Порожнеча - сама собі тінь та світло, 

Сама собі - передовиця.

І креслить холодна осінь тушшю пусті сліди,

І падають з неба знову галони води, 

І ми запізнились на поізд, проспали літак.

Це вперше...За що нас Зерван тут карає так? 

Порожнеча - як "зеро" в грі навиліт сердець,

Порожнеча - початок, але вона й кінець, 

Закликає спочатку в чистилище, 

Числа стирає зі шкіри, 

Неволю колишніх втілень міняє на віру. 

Порожнеча - з усіх симфоній буде лиш тиша, 

Порожнеча - найбезсоромніша, найбучніша, 

Посвята- три крапки в кінці - і на цвинтарі дощ...

Порожнеча - це голос пустелі, 

Електричний йорж, борщ, змерзлий рідкісний морж, 

Все замерзне, крім тиші, її адажіо ллється навкруги. 

Порожнеча - матеріал, з якого Всесвіт ліпили боги. 

І креслить холодна осінь тушшю пусті сліди,

І падають з неба знову галони води, 

І ми запізнились на поізд, проспали літак.

Це вперше...За що нас Зерван тут карає так?