Порожнеча, не зачаївшись ніде, крім глибин затінених душ,
Падає на календар. Вона протікає, мов туш,
Ніби янголи, що летять з небес, проходячи крізь стіни й бійниці,
Порожнеча - сама собі тінь та світло,
Сама собі - передовиця.
І креслить холодна осінь тушшю пусті сліди,
І падають з неба знову галони води,
І ми запізнились на поізд, проспали літак.
Це вперше...За що нас Зерван тут карає так?
Порожнеча - як "зеро" в грі навиліт сердець,
Порожнеча - початок, але вона й кінець,
Закликає спочатку в чистилище,
Числа стирає зі шкіри,
Неволю колишніх втілень міняє на віру.
Порожнеча - з усіх симфоній буде лиш тиша,
Порожнеча - найбезсоромніша, найбучніша,
Посвята- три крапки в кінці - і на цвинтарі дощ...
Порожнеча - це голос пустелі,
Електричний йорж, борщ, змерзлий рідкісний морж,
Все замерзне, крім тиші, її адажіо ллється навкруги.
Порожнеча - матеріал, з якого Всесвіт ліпили боги.
І креслить холодна осінь тушшю пусті сліди,
І падають з неба знову галони води,
І ми запізнились на поізд, проспали літак.
Це вперше...За що нас Зерван тут карає так?
