Ідольські ночі

На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня,на хмарі хмара — срібний мур, під муром виють лиси.

Від зір, мов струни, шнури листя над землею скісно,гриби рудими тарілками дзвонять в хорах лісу.

Оркестр рослинних голосні пузони-пні дубовіусоте просурмлять неписаним законам ночіі принесуть вовки діброві жертви з м’яса й крові,руді обтерті щоки об рослин музичне клоччя.

Ніч хижих прав і темних чарів.

В діжах багон місятьбрудно-червоне тісто грязі.

Сови ладять зраду.

Тож хай моргне зоря бровою срібною на місяць,зоря — сестра музики й вартова нічного ладу.

До квіту липне квіт — в густій росі, як в білім клею,товста, олійна зелень лісу в плахті ночі грубій.

Вузли коріння, мов ключі музичні, під землеюсплітаються в мелодію, що грає в пнях у трубах.

Це тут кутирів лісових таємний круг і вежа,це тут виснажуються бур майбутніх перевали,щоб блискавка на блискавку, мов лезо навхрест леза,вдаряючи з розгоном, крила людських снів ламала,щоб крила хат вінчала шлюбом полум’я й пожару,щоб темний ляк — дитя підземне кликала щоночі.

Де поза розумом чуття провалля, наче нетрі темні,незрозуміла мова вір прадавніх нас оточить.

Слово за словом, мов ріка весною криги, точить.16 травня 1936