4 min read
Слушать

Царі

Старенька сестро Аполлона,

Якби ви часом хоч на

Придибали-таки до

Та, як бувало во дні они,

Возвисили б свій божий

До оди пишно-чепурної,

Та й заходилися б

Царів абощо воспівать.

Бо як по правді вам сказать,

То дуже вже й мені

Обридли тії мужики,

Та паничі, та покритки.

Хотілося б зогнать

На коронованих главах,

На тих помазаниках

Так що ж, не втну, а як

Та як покажеш, як тих

Скубуть і патрають, то, може,

І ми б подержали в

Святопомазану чуприну.

Покиньте ж свій святий Парнас,

Придибайте хоч на

Та хоч старенький божий

Возвисьте, дядино.

Та ладом,

Та добрим складом хоть на час,

Хоть на годиночку у

Ту вінценосную

Покажем спереду і

Незрячим людям.

В добрий

Заходимось, моя порадо.

IНе видно нікого в Ієрусалимі,

Врата на запорі, неначе

В Давидовім граді, господом хранимім,

Засіла на стогнах.

Ні, чуми нема;

А гірша лихая та люта

Покрила Ізраїль: царева война!

Цареві князі, і всі сили,

І отроки, і весь народ,

Замкнувши в городі ківот,

У поле вийшли, худосилі,

У полі бились,

Маленьких діточок своїх.

А в городі младії

В своїх світлицях, чорноброві,

Запершись, плачуть, на

Дітей взираючи.

Пророка,

Свого неситого царя,

Кленуть Давида сподаря.

А він собі, узявшись в боки,

По кровлі кедрових

В червленій ризі походжає,

Та мов котюга

На сало, на зелений

Сусіди Гурія.

А в саді,

В своїм веселім вертограді,

Вірсавія купалася,

Мов у раї Єва,

Подружіе Гурієво,

Рабиня царева.

Купалася собі з богом,

Лоно біле мила,

І царя свого

У дурні пошила.

Надворі вже смеркло, і, тьмою повитий,

Дрімає, сумує Ієрусалим.

В кедрових палатах, мов несамовитий,

Давид походжає і, о цар неситий,

Сам собі говорить:

Я… Ми повелим!

Я цар над божіїм народом!

І сам я бог в моїй землі!

Я все!..» А трохи

Раби вечерю

І кінву доброго

І цар сказав, щоб на

Раби — рабиню привели,

Таки Вірсавію.

Нівроку,

До божого

Сама Вірсавія прийшла,

І повечеряла, й

З пророком випила, й

Спочити трохи по

З своїм царем.

І Гурій спав.

Йому, сердешному, й не снилось,

Що дома нищечком робилось,

Що з дому цар його

Не золото, не серебро,

А луччеє його добро,

Його Вірсавію,— украв.

А щоб не знав він тії шкоди,

То цар убив його, та й годі.

А потім цар перед

Заплакав трохи,

Псалмом старого

І, знов веселий, знову п’яний,

Коло рабині заходивсь.

IIДавид, святий пророк і цар,

Не дуже був благочестивий.

Була дочка в його

І син Амон.

І се не диво.

Бувають діти і в святих,

Та не такі, як у простих,

А ось які.

Амон щасливий,

Вродливий первенець його!

Лежить, нездужає чогось.

Давид стенає та ридає,

Багряну ризу

І сипле попіл на

Без тебе я не

І дня єдиного, мій сину,

Моя найкращая дитино!

Без тебе сонця не узрю,

Без тебе я умру!

І йде, ридаючи, до сина.

Аж тюпає, немов біжить.

А той, бугай собі здоровий,

У храмині своїй

Лежить, аж стогне, та лежить,

Кепкує з дурня.

Аж голосить,

Аж плаче, бідний, батька просить,

Щоб та Фамар сестра

Драгий мій отче і мій царю!

Вели сестрі моїй Фамарі,

Щоб коржика мені

Та щоб сама і принесла,

То я, вкусив його,

З одра недуги».

Фамар спекла і

Опріснок братові.

За

Амон бере її,

У темну храмину,

Сестру на ліжко.

Ламле руки,

Сестра ридає.

І, рвучись,

Кричить до брата:

Схаменись,

Амоне, брате мій лукавий!

Єдиний брате мій!

Я!

Я!

Сестра єдиная твоя!

Де дінусь я, де діну славу,

І гріх, і стид?

Тебе

І бог, і люде

Не помогло-таки нічого.

Отак царевичі живуть,

Пустуючи на світі.

Дивітесь, людські діти.

IIІ поживе Давид на

Не малі літа.

Одрях старий, і

Многими ризами його,

А все-таки не

Котюгу блудного свого.

От отроки й

Натуру вовчу добре знали),

То, щоб нагріть його, взяли,

Царевен паче красотою,

Дівчат старому навели.

Да гріють кров’ю

Свого царя.

І розійшлись,

Замкнувши двері за собою.

Облизавсь старий котюга,

І розпустив слини,

І пазурі

До Самантянини,

Бо була собі на

Найкраща меж ними,

Меж дівчатами; мов крин

Сельний при долині

Меж цвітами.

Отож

І гріла

Царя свого, а

Грались меж

Голісінькі.

Як там

Гріла, я не знаю,

Знаю тілько, що цар грівся,

І… і не познаю .

IVПо двору тихо

Старий веселий Рогволод.

Дружина, отроки,

Кругом його во златі сяють.

У князя свято:

Із Литви

За рушниками до Рогніди.

Перед богами Лель і

Огонь Рогніда розвела;

Драгим єлеєм

І сипала в огнище ладан.

Мов ті валькірії, круг

Танцюють, граються

І

Гой, гоя, гоя!

Новії

Нумо лиш квітчати,

Гостей сподіватись».

За Полоцьком, неначе хмара,

Чорніє курява.

І отроки, й старі

Із Литви князя зустрічать.

Сама Рогніда з

Пішла з дівчатами, з народом.

Не із Литви йде князь сподіваний,

Ще не знаємий, давно жаданий;

А із Києва

Іде веприщем за

Володимир князь со киянами.

Прийшли, і город

Кругом, і город запалили.

Владимир князь перед

Убив старого Рогволода,

Потя народ, княжну поя,

Отиде в волості своя,

Отиде з шумом.

І растлі ю,

Тую Рогніду молодую.

І прожене ю, і

Блукає по світу одна,

Нічого з ворогом не вдіє.

Так отакії-то

Оті царі.

VБодай кати їх постинали,

Отих царів, катів людських.

Морока з ними, щоб ви знали,

Мов дурень, ходиш кругом їх,

Не знаєш, на яку й ступити.

Так що ж мені тепер

З цими поганцями?

Скажи,

Найкраща сестро Аполлона,

Навчи, голубко,

Полазить трохи коло трона;

Намистечко, як зароблю,

Тобі к великодню куплю.

Пострижемося ж у

Та ревносно в новій

Заходимось царів любить.

Шкода і оливо тупить.

Бо де нема святої волі,

Не буде там добра ніколи.

Нащо ж себе таки дурить?

Ходімо в селища, там люде,

А там, де люде, добре буде,

Там будем жить, людей любить,

Святого господа

Друга половина 1848,

Косарал]

0
0
207
Give Award

Тарас Шевченко

Стихи Тараса Шевченко. (25 февраля [9 марта] 1814 — 26 февраля [10 марта] 1861) — украинский поэт, прозаик, мыслитель, живописец, график, этногр…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Сознание
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+