“Дуєль”

Бредуть хлопчаки жовтороті.

Між ними патлатий

Бряжчить на дешевій

І каже кумпанії так:— Послухайте штучку, реб’ята,

На давній ізвєсний мотив.

Його я злегка подісправив,

А строчки нові

Любил я красотку

З кудрями волос до плеча.

Ми чувства свої не таїли,

Була в нас любов горяча.

І жив я своєю любов’ю,

І бреділ лиш нею одной,

Но вот прицепився к

Какой-то чудак доходной.

Нахального етого

То здєсь ми встрічали, то там.

За милой моєю

Ходив охломон по п’ятам.

Однажди в саду ботанічном,

В той часті, де сосни та єль,

Застукав я етого

І визвав його на дуєль.

Оружія ми не імєлі,

Но нас воспаляла любов.

Ми рвали друг другу

При помощі рук і зубов.

Когда ми дуєль завершили,

То билі в чом мать родила.

Любов ти, любов удалая,

Ах вот до чего

Розсипав слова, як полову,

І весело, гарно йому.

Кому окалічено мову,

Спотворено й душу тому.