Мікеланджело
Ну що йому та різьблена печаль,студений мрамур,як вода в криниці,вилискує, цямрований в очах,овально входить в здвоєні
Стегно.
Коліно.
Випукле плече.
Шліфоване аж до спокуси лоно,куточки губ, в які не затечеані відраза, ні сльоза солона.
Похітливо розлігшись на весь зріст,повітря проломивши гіркувате,в об’ємі сну замкнувши вічний зміст,жагу творця усотує, як вата.
І заздрим гнівом наскрізь пропікаїї нутро черниця жердкувата,до злочину схиляється рука,націлившись на перса горбкуваті.
Ну що той холод в мармурі, цей гнів,коли жага завжди в очах колишевідвічний образ, зітканий зі снів,пречистим духом хтось весняно дише?
Ну що йому хвилинне забуття,оманливе завждешнє гамування,коли душа жадає все життявідвічного злиття і раювання.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
З циклу «Казахський альбом»
1 Оголюються ребра Алатау,збігає сніг водою з висоти,все вище й вище виповзають трави,все далі й далі відхлинаєш І холод розростається у грудях,і обрій відгинається, мов віть,і скочується погляд за безлюддя,за вінця дня та всіх тисячоліт...
Ім’я
І суцвіть, і пилок, і срібна трушгуляли вихором і порошились в хату,де дзвінко так лупало обіушім’я твоє гірке, немов прокляття І по складах годинник на стініділив його, повторюючи всоте,і, мов бджола у склянці, у менівоно гуло і радісно, й с...
Ти — простір
В безкровному дзеркалі зір виявляє безглуздя:у посмішці губи зневажливу лінію гнуть,—невже ж є тобою ота заплощинна облуда,що в паузах серця на шкло видиха каламуть Шкляніє обличчя, вбираючи сонячні скалки,повітряна хвиля поволі морщинить чол...
На два голоси
— Свистілочко-сопілочко,кленова моя гілочко,з-під пучок дим — чи ти гориш,чи упилася сутінню Чому ти на губах мовчиш,і як тебе роздмухати — Ніскілечки, ніскілечки,—відспівує сопілочка,—гуду, гуду, мов бджілочка —золочена В твоїх рук...