Жебрачка

Листок підсвічує листкаскляним крапластим литим

Яка торкає їх рука?

Хто дмухає на них сирітно?

Незримий дух з тамтого бокулистату ряску

Холодить протягом неспокій,коли зужиті вже словаспливають з глибини потоку,щоб свідчить — пам’ять ще

Наприклад, «голод» — і незгаснескресне обличчя жінки враз,що, кажуть, з’їла діток власниху той братеролюбний

Воно мене лякає й досізвичайністю очей і

Ця жінка дітям хліба

А мати мимрить щось під нісі хреститься:

Свят, свят з тобою», —і закрива нас пеленою,щоб ми не бачили

Прісні листки… давлюсь

Десь забарились

О як же нудко… дайте

А ваші дітки, хоч їх ї…

Ми ж в материнському подолізалишилися, мов

І видно руку кощувату,що тремко тягнеться до нас,мукичку в неї сипле мати —пороша біла

Побачив янголів крізь неїчи душі діточок дрібних,тих з’їдених та убієнних,яких побачити не

Вони довкола кружелялитієї жінки, наче рій,і розверзалися провалинад людоїдкою

І протягом пекло холодним,і гострий вітер скальп стинав,і липовий листок безоднюрозкриту протягом латав…***