В темну ніч ми зібрались громадкою йтитак поважно, немов у пригодімали стати кому, а проте без мети,ми дивились на зорі, та й годі.
Тихі, тихі й спокійні в ту нічку булиліс і поле на цілім просторі,і здавалось, неначе ми чути могли,як спадали летючії зорі.
Всі розмови, не скінчені тут на землі,десь кінчалися там, між зірками.
Проти вічності неба були ми малі,але небо схилялось над нами.
Ніч без тінів і світло без проміння
Все було і далеко, й близенько.
І сіяли нам зорі за тисячі миль,і між нами світили низенько.
Нам не раз крізь волосся світила зоря,мов горицвіт у темному листі,наче ми, перепливши небесні моря,заквітчалися в краплі сріблисті.
І немов над святими, зірки золотіу корону сплітались огнисту.
Отже, й справді, здається, були ми святів тую зоряну ніч урочисту.
