Серпнева елегія

З Лівіу

Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую,

Наче ту пару з небачених чаш із віків,

Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою,

Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?..

Хто тебе краде мені над миготливою хвилею,

Небо чиє в твоїх чорних боїться очах?

Боязко й різко плачемо ми уві сні над сповилою,

Ми над сповилою в темних ночах по ночах.

Чом замерзаєш ти листом останнім у лісі,

Зносиш прокляття чиї у тремтінні своїм,

Чом на губах твоїх мій поцілунок потріскавсь,

Мій поцілунок безпомічний, наче зимовий посів?

Сестри — чиї?

Чиї вони сестри кохані?

В білих одежах вони йдуть на зморене дно,

І одиноку краплину вогню зорять вони Із туманів.

Де нам ховатись, кохана, ми вже не знаєм давно.1971