Флейтою плаче серце до вас,
Сопілкою схлипує:
Покинуті.
Пасерби долі.
Любі.
Рідні.
Безвольні.
Зараз не вперше, а в сотий
Я одкриваю для
Десятилітні болі
На рідній
А з ними разом –
Страждання мої – болі
В хащах і пущах землі.
До вас, безпорадні, до
З віковічних
Кличе ввесь
Вільний поет:
Люди!
Брати, з тавром на чолі,
Робітники – раби землі,
Повстати час,
Порвіть же
Ганебні пута.
Ловлю вас запит очима:
Що за причина?
Звідкіль цей біль,
Цей журний
У світі?
Друзі!
Брати!
Звідкіля
Відповідаю – не я.
З ваших хат, з ваших піль,
З фабрик, і з шахт, і з
То плаче ваша земля,
То вашого рабства мотив.
Хай крапле крапля по
Плач мій на
Вулиць і площ,
Наче осінній дощ,
У ваші серця.
Ваші серця – з кров’ю мерця.
Порозривалися нерви,
Що сполучали нас.
І я… І ви – наче засохли,
Наче померли враз.
Погасли сили,
Порожні жили,
Засох мозок
Ви мій шлях загубили,
Я – ваш крок.
Криком сопілки кличу до вас:
До спілки час!
До спілки!
Ми ж потратили
Але станемо в спільну лаву,
Станем щільно й
Чужої держваи ржаве ярмо,
Що довго на шиї
І створимо вільу спілку,
Таку, як тут – без панських пут і тенет,
Ви – незаможний люд,
І я – вас тривожний поет.1922.
З
И
Ш
Ь”,
Й
Р
