Там за рівниною голою

Там, за рівниною голою,кров’ю світанок набряк.

Бачу: охоплений полум’ямкрутиться в полі вітряк.

Вітром високим роздмухане,полум’я крила жере.

Над світовими розрухамигасне видіння старе.

Інші сповідує виміричас молодий і прудкий.

Перевелися і вимерлив наших степах вітряки.

Літо смагляве полинуло.

Де його вже доженеш?..

Чахне від чаду полинноговік переораних меж.

Не колосками, не борошном –попелом вітер пропах.

Тужно, безхлібно і порожньоу придніпровських степах.

Мертва рілля не скородиться,сохне осот на токах.

І на чоло хлібородиціпадає тінь вітряка.