Балада про чорну тугу

Піла скрипка, гикав бубон,

Сонцем квітла флейта.

Сакс надутий

Ледь за ними плентав.

Як молодість танцювала,

А старість зітхала,

А за ними чорна

Хижо реготала.

Як та юність — тонкостанна,

Старість — тонкосльоза.

А вона, несамовита,

Вся у сизих грозах!..

Пішла юність попід верби,

Старість — спать додому.

Звилась туга тоді в небо,

Викресала грому!

Юність гучно розсміялась,

Старість — засмутилась.

А та, чорна, впала

Та й слізьми умилась.