Всім прихисток давав у зубожілім тілі,та поділить тепла тілесного не
І родичавсь до всіх, хоч був
Слухняно собі жив — не вибирав доріг.
В зусиллях сновидінь напружувалось тіло,і образи нічні випалював вогонь,і простирадло біле сполохано тремтілоі вранці вилітало з розплющених долонь.
Все зменшувавсь життям до безнадії долі,від швидкостей кипучих втрачав свою вагу,обшарпав тіло так, що душу видно голу,в очах лише зберіг для співчуття
І, виживши себе нужденного дочасно,спонукано ішов на висохлі
Терпляче існував лише в душі погаслій,надію зберігав, але вже без
Безправно звікував, безхлібно, безземельно,і голодом сплатив подушне й
І щедро натрусив вапна небесний мельникна голову йому — це борошно
І не радів життю, не дивувався смерті,але й не жив давно, а все терпів,
Терпінням клейкуватим наповнившись ущертно,і затерпілий погляд поволі отупів.
Затерплих на горбах старих хрестів не бачив,і сам із себе він продовжував ітитуди, де і земля була така терплячай, знесилившись, стоять чекаючі хрести…***
