Коли понад Дніпром вляглася
І з тихих плавнів потягнуло сном,
Князь печенігів марнославний
Підніс важкого келиха з вином.
Запита буде печенізька
Питвом заморським — не медкомпростим.
А княжий келих — череп Святослава,
Окутий гратовинням золотим.
Регоче Куря:— Справа це рахубна
Щоб руський князь позбувся голови.
Убила Святослава примха згубна
Попереджати, що «іду на ви».
Вояка він хоробрий — це відомо:
Йому скорилась грецька
І печеніг, забувши про утому,
В звитяжний келих додає вина.
Поснули люди і замовкла криця.
На сідла і щити лягла роса.
Реве вода в підніжжі Ненаситця.
В степу останнє вогнище вгаса.
Поспівчувай цим людям, добра ноче.
І не зважай на нерозумний сміх:
То п’яний Куря все іще регоче
Бо легко Святослава переміг.
А вдосвіта зажевріла
У бескида над кам’яним плечем
І там, де вир навколо Ненаситця,
З’явився лицар з золотим мечем.
То видиво а чи мара імлава,
Покликана чаклунством чи
Але могутня постать
Постала поміж небом і Дніпром.
Князь на півсвіту — розминутись ніде
Підняв десницю і промовив так:— Чого регочеш, степовий сусіде?
Ти здавна до підступностей мастак.
Віддати тіло на поталу мухам
Це не найгірший на землі кінець.
Пий з черепа мого, убогий
Я маю нині зоряний вінець.
Не поміняюсь долею з тобою
Вже ліпше впасти з мертвими грудьми.
Якщо не здатні ми прожить без бою,
То треба ж бути і в
Людьми.12-
