Він українець — це запевне,
Бо хвалить сало й галушки,
Та ще вишиванії
Бере він на ніч сорочки.
Колись він навіть — хоч давненько
Щось написав чи переклав,
Але ж цензура — боже — люта!
І пер він більше не псував.
Колись кричав:
Народ люблю я!
За його хрест би я
І за народ в
Пролив дрібних він з ложку сліз.
Але ж народ — темнота темна
І віршів тих не зрозумів,
Мужицтво кинувши, герой
На “тепле місце” десь засів,
І хоч накази часто пише,
Щоб в шори брали мужиків,
Але ж він каже:
Люблю я так, як і любив”.
Він галушки і досі хвалить,
І
Кобзаря” бере читать,
І напідпитку
Слова вкраїнськії вживать…1892
