Голосом горлицісерце туркоче –тремтить, як оголенагілка в
О моє бідне,стурбоване серце,як зустрічаєш тивесну свою?
Біле, пругкемоє тіло дівоче –блискуче, мов перший сніг,зворухнулося,затріпотіло,як перший листок
Затремтіли тонкі волоконцящонайтонших нервів моїх.
Од променів сонцярозтанув мій сніг,і тоскно, і млосно,і тужно
Скажи ж мені, весно,чим напоїла ти,чим отруїла тинерви мої?
Весно!
Ти – жінка –хитра, як ми.
Ти чарівниця землі.
Ти знаєш-розгадуєшмрії дівочі,ти одкриваєшсерця
Зраджуєш всі таємниці мої.
Ми чуємо, знаємовладу твою.
Весело грають потоки,стелиться ряст у гаю,уверх підіймаються соки –і всі ми спросоння,мов п’яні, блукаємо –і я не тверезаз постелі
Горять мої щоки,хвилюється
До кого зітхають,кого вони ждуть?
Непевна ти, весно,заплутана, весно, –темна-таємнатвоя каламуть!
Сполохано слухаю я,підвівши здивовані очі,як б’ється півсонна земляв обіймах гарячої ночі.
І всі ми дівчата в цей часнеспокій тамуємо в
О весно!
Це ти серед насшумиш і в деревах, і в людях.
Я змучена, стомлена –ночі не сплю,мов непритомна,з постелі встаю –чогось моя воля надломлена.
Я не встою… я не
Прийде буряний вихор,закрутить душу мою.
Туга наповнилатрави та квіти,соком червонимзабарвила кров, –а все, що прекрасне,що любе на світі, –то все через тугу,весну і любов.
Як радісно в серцівідчути весну,почути замріяний голос,що кличе кудись!
Кохати, зітхати до когосьі вабити в маревах снузлеліяний образ,що мусить явитись колись.
Приходь!
Для тебе розвиласьдівоча краса!
Приходь!
Прозплелася пахуча коса.
Приходь!
До грудей прихились головою!
Я тужу за
Приходь!
Щодня – все ближче старість,
Щодня – все ближче
Приходь!
Я довго жду.
Доки журчать потоки,доки палають щоки, –приходь!
Я жду, я жду!
Щодня ми старієм і в’янем –приходь, доки серце в цвіту!
Голосом горлицісерце туркоче,тремчу, як оголенагілка в
О розхвильованесерце дівоче!
Хто заколишетугу твою?
