Чорний Острів білі лебеді
Я іду собі у вересень,в лоскотання павутинні,
Чорний Острів на тім березі,білі лебеді на хвилі.
Соціальне забезпечений,що й америки не треба,я пускаю дим колечкамив незалежне рідне небо.
Я пускаю дим хмаринкамиза плече своє за праве,плаче ангел, хоронитель мій,безутішно, безугавно.
Та невже, мовляв, не знаю я,що куріння — клята вада,що цигарка термоядерна —то дияволові ладан!
Він за мною йде похнюплено,ніби й знать мене не хоче,журно крила перламутровіпо ковдобинах волоче.
А ген-ген, дурне, задрипане,з головонькою хмільною,і моє минуле нипаєдощовою стороною.
Йде стернею, і покосами,і рудою осокою,поза літом, поза осінню,поза Вовчою горою.
Не почути вже, не вгледіти —здаленіло,
Чорний Острів, білі лебеді,доле моя чорно-біла!
Грищук Броніслав
Другие работы автора
Неминучість
Раз Паїсій блаженний, що в Києві жив предавно,серед ночі, вві сні, білоткану сорочку побачив,лопотіло, кипіло, боліло її полотно,на усохлій тополі розіп’яте вітром гарячим Знав, ох, знав юродивий, що саме віщує той сон,краму білого зойк, у бе...
На цвинтарі
Сколихнув темні Й тільки листя опале,тільки зжовкла трава Тут — розорані схили,вороння на ріллі Там — промерзлі могилив потойбічній імлі
У приміському поїзді
Майже Край вікна у спекотнім вагоні задумлива жінкаізнічев’я неквапно бананову плоть оголяєі, відкинувши локони на дерматинову спинку,овоч сей перестиглий облизує та споживає А навпроти студентик із отрочим пухом на каркута білявим, рідк...
Посвята коникам
Зелений коник у вівсахвважає, що його сюрчанняє не що інше, як іржання,високе, наче небеса