Де зорі блищать мов облізлий той хромде хмари із обрієм скутіворуше пташина вогненним криломщоб темряву з неба
Не в змозі злетіти мабуть що від рана може ще дуже заранопроте вже минуле зникає і намлишає лиш пасма
І вже розпросталися крила у світпроміння лийнувши убокиі вже борюкання вітриську та вітімлистий порушує
О це борюкання о ця боротьбаневпинна і непозичиматуди де по колу йде шкапа-добаз зав’язаними вдень
Туди і тому кому вітер в степахв обличчя не дме дме у спинуде шмарки розвезені по щокахнадбання сновиди
А ну ж чоловіче до тих що не сплятьверни і планету і тіло —руїнницька сила прадавніх заклятьне має уранці вже
Дивись як важкий вогнептаха політпантрує прискалене окобо знає що й ти наче антиболідздійнятися в змозі
Й стає зрозуміла відмінність подійякі всі зовуть боротьбою —якщо мла зі світлом провадить двобійлюдина сама із собою.
