Уночі тебе я вкраду до схід сонця,
Доручу тебе я хлопцям із обозу.
Будеш ти співати Чорноморця,
Який вивів на морозець тебе, босу.
Ми поїдем через гори, через доли,
Ти забудеш свою віллу на Дунаї.
Задніпровське там зелене
Про батьків твоїх тебе не запитає.
Чому ж плачеш, чом ламаєш руки,
Будеш там співать, не голосити.
Там не підеш з туги і
Щастя попідвіконню просити.
Не впаде там білий сніг
На оці блискучі чорні коси.
Не тужи, не плач, моя прекрасна,
Усміхнись, моя простоволоса!
IIПитаєш, чи я багатий,
Чи плодюча моя земля.
Мила!
Ти будеш
Більше, аніж в короля.
У мене все небо
І всюди пишнота й блиск.
Горять у чохлі самоцвіти,
Набитий золотом диск.
В тяжкій, у смертельній
Півпланети я пішки пройшов.
Немає ні рас, ні націй,
Нема ні держав, ні мов.
Є усміх, є очі, є зваба,
Краса є людського тепла.
І над Дунаєм
Такі ж, як у нас на Дніпрі.
На Дунаї кує зозуля,
Накувала нам триста літ.
Минула і міна, і куля,
Тому що кувала зозуля,
Кувала на білий світ.
Рано кувала, на зорях,
А ти відчинила вікно.
Ой скільки зеленого
Хлюпнуло тоді, на
У наше біле вікно!
Хіба не росте
Моя на твоїй землі,
Чи, може, не так
Лікер на твоєму столі,
Хіба не такий
Котиться піт, як град,
Коли ти полеш
Дбайливо свій виноград.
Хіба ти не так милуєш,
Хіба ти не плачеш вночі,
Як місячне сяйво
На білім твоїм плечі
